Люди...Ми завжди хочемо дізнатися про все,бути в темі ,куштувати заборонені плоди,  відчиняти недосяжні для нас двері, і звісно розгадувати таємниці .Саме тут,ми будемо поринювати в світ -міфів ,легенд,і звісно таємниць.

Жанрами творчості українського народу є міфи  і усні перекази. У міфах завжди є фантастичне не підкоренне для людської душі.Вони дуже схожі з нашими казками своїм  неординарним ,вигадкою але переплетеною з реальним світом.У міфах реальність  пояснюється давніми легендами і пізнішими християнськими уявленнями і віруваннями про надлюдські істоти і потойбічні сили.

Однак в міфах неопізнанне і невідоме є основою посилання на достовірність.

Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.

У кожного народу від найдавніших часів його існування зберігаються перекази, де справжнє, історичне переплітається з вигаданим. В них дійовими особами виступають не лише звичайні люди, але й казкові істоти, витвори багатющої народної фантазії.Міфи - це у'явний світ де можна заховатися ,і одразу втілити всі мрії життя...

А чи міфи про містечка ,не такі цікаві як інші?Чи в них немає тієї атмосфери?Можливо вони не мають своїх казкових героїв?Добрих чи злих?Чи ідучи вулицями ми навіть не здогадуємось,що колись тут було кладовище де  проживали самі чорти,чи саме тут відбувався чудовий бал ,де принцесса знайшла свій черевичок.Це все дуже важко але водночас і легко.Коли ми гуляємо ,думаємо що тут заховано стільки таємниць,що навіть не потрібно ховатися в фентазі,бо все це є перед нами?!!

Легенди Львова

Найзагадковіші історії.

    Одна з найбільш відомих - легенда про чорну труну.

У давні часи, років чотириста тому, у львівській ратуші з'явився привид. Приходив він опівночі у вигляді чорної труни, яка літала залами і сходами, а луна розносила її страшний стогін. Нічна сторожа і родина трубача, який мешкав у кімнатці на балконі вежі, щоразу зі страхом хрестилися. Ніхто не міг пояснити появу чорної труни, та ось один із лавників так називалися у давньому Львові судді, що провадили кримінальні справи) розгадав таємницю. Одного разу колегія лавників не досить ретельно розглянула судову справу і засудила невинного чоловіка на кару смерті. Згодом знайшли справжнього винуватця злочину, але було вже пізно - невинний постраждав. Після цього у ратуші почала з'являтися чорна труна, як грізна пересторога для неправедних суддів.

Нове покоління лавників вивело величезними літерами на обкладинці лавничої книги слова: "Пам'ятай про труну, що сходами і залами Ратуші ходила". Кожен хто брав книгу до рук, вже дуже добре думав перед тим, ніж приректи когось на тяжку кару. 

Звісно потрібно пригадати романтичну історію сучасних  "Львівські Ромео і Джульєтта".

У 1594 році з далекого Кріту привіз вино італієць Мікеліні. Частину товару замовив для себе український купець. І от у нього вдома побачив італієць юну Пелагію, доньку купця. І з першого погляду закохався. Відтоді уже частенько шукав якогось приводу, аби завітати до них, аж поки й Пелагія не відповіла взаємністю.

Італієць втратив будь-яке бажання вертатись додому. Молоді люди шептали одне одному чутливі слова, а батьки прихильно спостерігали за цим, бо італієць припав їм до вподоби. Проте страшне лихо вже підкрадалося до Львова: чума.

Вона вже не раз збирала своє чорне жниво по всій Європі, та от нарешті і сюди завітала І щодня косила десятки людей.

Даремні були молитви, даремні цілодобові служіння по церквах.

Мор не обминув і купцевої садиби. Пелагія захворіла. За суворим приписом усіх зачумлених виносили за межі міста і залишали в саду, де за ними доглядали монахи.

Та Мікеліні не покинув своєї коханої і не відходив від неї, як умів потішав і вселяв надію на одужання.

Але дівчина була приречена. Мікеліні поховав її на православному цвинтарі церкви Благовіщення. А за дев'ять днів і сам зліг. Видно далося взнаки спілкування з хворою.

Помираючи, прохав Мікеліні поховати його в костелі святого Станіслава, а на їхніх могилах вимурувати одинакові нагробки.

Так воно і сталося. На обох могилах поставлено нагробки, на яких вибито по парі сердечок, пов'язаних галузкою лавру. А внизу вірш :

Що любов сполучить,

І смерть не розлучить

Міфи та загадки Чернівців 

Не тільки Львів славиться  чудернадськими таємницями та легендами.Кожне місто так  славиться  своїми історіями.Чи не хочете поринути в казкову атмосферу міста досі нікому не відому .Чи не зважали ви ідучи вуличками,на ті надприродні прикмети як відбуваються біля вас?

Чому у Чернівцях люди завжди посміхаються?

Ми можемо найти безліч чернівецьких рецептів гарного настрою.Історично це склалося тоді, коли місцевий бургомістр Петро Заратумба видав наказ, в якому, зокрема, говорилося: «Усі чернівчани мають завжди перебувати в доброму гуморі і посміхатися один одному. За невиконання наказу - штраф у розмірі вартості одного коня, або двох свиней, або вісім качок. За злісні неодноразові порушення даного наказу - 30 ударів батогом публічно, на Центральній площі». На щастя, в історії міста невідомі випадки публічного покарання городян на Центральній площі, то ж можемо зробити висновок, що рецепт виявився дієвим. Існує й інша легенда про те, якими доброзичливими та привітними є чернівчани. Легенда про каву. У старі часи, напій, який прийшов з таємничого Сходу, у наших краях суворо забороняли. Бо вважали, що кава відволікає ченців від молитви, а доброчесних громадян схиляє до непотрібних і небезпечних дискусій про політику. Але чернівчани, яким вже довелося скуштувати смачного напою, дуже без кави нудьгували. І тоді вони повстали проти кавової заборони. Через «кавовий бунт» заборону було відмінено. І це чудово, адже хто з нас може уявити ранок, ділову зустріч чи побачення без кави?

На жаль все ж це не  всім допомагало завжди бути добрими  до своїх сусідів.

Заздрощі по-чернівецьки 

У ХІХ столітті чернівчанин Петро Дубогризміцно позаздрив сусідові, який звів хату на піввершка вищу ніж у нього. У результаті Петро написав листа цісарю, в якому вимагав затвердити для міста певні будівельні норми. Цісар доручив розглянути пропозицію спеціалістам, ті захопилися, почали долучати до чернівецького будівництва архитекторів-митців світового рівня. Ось чому, сьогодні у місті сотні будівель побудованих у різних стилях,місто яке звуть «маленькім Віднем», та «маленьким Парижем». Та це не єдина розповідь, інша легенда розповідає - чернівчани так заздрили будь-якому бургомістрові і членам його родини, що під час виборів до магістрату завжди голосували проти всіх. Після чого чисельні куми, свати та фіни бургомістра змушені були при невірному освітленні довгими зимовими вечорами сидіти у напівхолодних виборчих дільницях, ретельно переписуючи пір'ями передвиборчі бюлетені.

Новорічний безхатько 

Новорічне свято святкується в наших краях так давно, що обросло місцевими міфами, легендами й забобонами. Один з них - примара стародавнього бомжа, яка з'являється у новорічну ніч під ялинкою на Соборній і наводить жах на неслухняний дітей. Ця історія, кажуть, трапилася у темне чернівецьке середньовіччя. Мешканець лісової хатинки на місці нинішньої Театральної площі Ганс Нагірняк погано привітав з Новим роком герра Василя Шизмайера, чи то кума, чи то фіна місцевого бургомістра. За це бургомістр приплатив місцевим екстрасенсам, які викликавши з лісу чаклунів, спільними зусиллями прокляли нечемного Ганса на вічні скитання. З того часу примара бомжа Ганса не дає розслабитися чернівецьким малятам, заставляючи їх ретельно вчити вітальні слова та віршики. Підступний же бургомістр розплатився з екстрасенсами, відваливши їм «куниць, срібла, воску та добрих коней місцевої породи», сказано у відомій середньовічній грамоті